Автор Чорногуз Олег

Хто не мріє зробити кар'єру чи хоч завоювати серце керівника? А хто відмовиться від слави інтелектуала? Кому не хочеться стати інтелігентом чи знаменитим мемуаристом? Якщо ви не вмієте користуватися телефоном чи не знаєте, про що розмовляти з дружиною, то ця книга стане для вас справді першим другом і порадником. Може, ви й досі не знаєте, звідки походить ваше прізвище, чи не навчились розгадувати сни, — у «Князі веселих порад» про все це є. Книга справді весела й дотепна.

Відомий український сатирик у своєму першому в Україні сатиричному романі вивів цілу галерею гротескно яскравих сатиричних типів, що уособлювали витвори безлико-тоталітарної радянської системи. Роман написаний з властивою авторові іронією, читається легко, захоплююче. В часи так званого застою цей веселий, дотепний, але гострий і соціально спрямований твір з виразно українським національним обличчям дивом пробився у світ через стіну суцільної і всеохоплюючої ідеологічної цензури і став настільки популярним, що кілька його видань миттєво тонули в надрах вдячних читачів, котрі бачили в ньому гротескно-правдиве віддзеркалення тогочасної дійсності.   Анотація до видання 1983 р.: "У сатиричному романі українського радянського письменника висміюються мнимі життєві цінності сучасного міщанина. Пошуки «легкого й красивого життя» приводять героя цього твору Євграфа Сідалковського в коло пристосуванців, що паразитують на натхненній праці наших людей. В гумористично-сатиричний калейдоскоп потрапили й обивателі, і бюрократи, й інші носії чужої для нас моралі."

Афганська «війна кишлаків» залишилася в минулому. Але не для тих хлопців, яким випав жереб з неї повернутися: чи то до рідної країни обдуреними, скаліченими, чи то завдяки збігу обставин опинитися живими й здоровими, але по той бік океану. Де шукають свою долю колишні «голубі берети» — у творі ніякого значення не має, оскільки бойові дії для них тривають зі стріляниною та безжалісним полюванням на людину, ціна за життя якої — контрабандні наркотики.

Зі сторінок нового роману відомого українського прозаїка перед читачем постане ціла галерея персонажів, добре знайомих із попереднього твору «Аристократ» із Вапнярки»: і Євграф Сідалковський, і Стратон Стратонович Ковбик, і Євмен Грак, і Ховрашкевич, й інші фіндіпошівці. З'явилися й нові «герої», та не змінилася суть «Фіндіпошу» — навпаки, письменник ще гостріше підкреслив безплідність, паразитування подібних псевдонаукових установ, віддача яких суспільству дорівнює нулю.Автор загострює увагу на актуальних проблемах нашого повсякденного життя, засобами сатири таврує пияцтво і неробство, міщанство і пристосуванство, кар'єризм і окозамилювання — спрямовує викривальний пафос проти тих негативних явищ, які подеколи заважають нашому поступові вперед.